Дананг, В’єтнам: Життя поза туристичними маршрутами — досвід і враження

Що ховається за драконами та світовими топ-пляжами Да Нангу? Ми прожили літо у серці В’єтнаму і дізналися те, про що ви не прочитаєте у путівниках. А я зараз все розповім.

Як ми взагалі опинились тут, у Да Нанзі? Не Ханої, не Хошиміні (він же Сайгон), які частіше обирають при думці про В’єтнам?

Ми сиділи в кафе на Балі та думали про невизначенність майбутнього.

– А уяви, купляти квиток в один бік в будь-яку країну, летіти, жити, скільки хочеться, а не хочеться, то й летіти далі? – промовила я, та від думки здійснити таку подорож по різних країнах Азії холодок пробіг по тілу та шкіра стала, як у гусака.

Проте ми вирішили помріяти. Відкрили Gogole-карти, розглядали можливості та пробудували різні напрями, куди б хотілось заїхати, коли ми вже тут. І десь тоді й побачили фантастично довгі пляжі в оточенні гір. Так і дізнались про Да Нанг, Хойан (Hội An), Лангко (Lăng Cô), Нячанг (Nha Trang), Ніньтхуан (Ninh Thuận).

Головні атракції міста, як-то вогнедишний міст Дракона, мармурові печери, леді Будда й інші були нам ще невідомі (та й не такі цікаві чомусь, порівняно з природою країни). Власне про них ви точно прочитаєте в кожному путівнику. А зараз я розповім тим, що дійсно вразило з першого погляду і продовжувало дивувати протягом 2,5 місяців життя.

Я намагаюсь схопити себе за почуття та відкинути скептицизм, щоб провести вас в цей унікальний світ. Бо В’єтнам дійсно вирізняється з-поміж інших побачених країн не лише неймовірними пейзажами. Кайф криється у дрібничках, неочевидних одразу. У культурних нюансах, несподіваних ситуаціях, неочевидних традиціях та дійсно особливому ритмі життя місцевих людей.

О, Черкаси!!! До чого тут Черкаси?

Я родом з Черкащини. Місто невеличке, комфортне, “квадратне”, тобто вулиці паралельно-перпендикулярні. Проспекти, широкі тротуари. А ще стоїть на кручах Дніпра. І чомусь при нашій першій же прогулянці в Данангу крутилось саме це дивне, знайоме з дитинства відчуття “рідного міста”, котре потім як підтверджувалось, так і розвіювалось. Бо окрім цієї квадратної містобудови, тут більше нічого фізично не нагадує Черкаси. Хіба ще місто стоїть на березі моря, а всередині величка річка, то ж загалом, вайб схожий.

Дивовижно, що пізінше ми познайомились тут ще з декількома українцями з типовим черкаським гомоном (особилвий вид суржику, який є лише там). І виявилось, що у моїх земляків виникли тут аналоічні відчуття: “О, Черкаси!”.

Махнув рукою — вже за горою

Дананг балує, пестить та ніжить відстанями та швидкістю доступу до усього необхідного для життя.
Таксі приїжджає за 5-10 хвилин, ще 10 хвилин і вже у магазині. Після Києва, Бангкока, Балі, КЛ, де таку ж відстань простоюєш в заторі годину, це дійсно wow! Байком ще швидше. Є великий нюанс із самим стилем трафіку на дорогах, але про це трохи згодом.

То ж виходить, що тут більше живеш життя, а не пересуваєшся в заторах. Велика цінність, навіть розкіш. З часом до цього так звикаєш, що й забуваєш про таку цінність. Перевірено! Людське 🤦‍♀️

Труднощі перекладу

Відсутність англійської. Перше місто, де реально розмови з місцевими відбуваються через google-перекладач, який часто видає дивні переклади, які на голову не налазять. Порозумітись буває важко з таксистами, продавцями, в кафе.

Якось спостерігала розмову співвласника готелю, корейся, із працівником – в’єтнамцем:

– Okay, understand? – через слово перепитував бізнесмен.

– Yes, yes, – кивав з посмішкою той.

В кінці розмови кореєць каже: “А підсумуй, як ти мене зрозумів, до чого ми прийшли?”.

– Yes, yes, – продовжив кавати той у відповідь. Кореєць глибико видихнув і дістав гугл-перекладач.

Декілька підприємців-іноземців мені підтвердили, що мало хто з місцевих дійсно гарно розуміє англійську, хоч і намагаються вчити зі школи.

“Англійська дуже важка для розуміння, – говорить мені в’єтнамка, яка працює адміністратором перекурані, власниками якої є австралійці і де намагаються впровадити більш “європейський” сервіс, ніж місцевий. – Одна буква може писатись однаково стабільно, наприклад, ‘a’, а вимовлятись по-різному в різних слова. Або ж слова так схоже звучать, а мають різне значення. Багато непередбачуваного, тому важко. У нашій мові немає такого, все чітко та визначено. Лише тони є, які іноземцям майже не даються. Але коли їх знаєш, мова легка”.

Саме в’єтнамська мова вважається однією з найскладніших мов для вивчення у світі, бо має тональну систему та інші особливості фонетики, наприклад, нам важко вимовляти їхні звуки фізіолгічно. Або ж на письмі використовують латинські літери + ієрогліфічні корені з китайської мови. І ці всі нюанси прямо впливають на наступну місцеву унікальність⬇️

В’єтнамська гучність

Уявіть: ви десь в кафе в Європі. Поруч сідає пані й починає гучно розмовляти, що ви вже знаєте, хто її чоловік, чим займається та куди гроші нести на її супер-корисні курси. Тобто настільки гучно, що усі відвідувачі поринають в деталі її життя. Уявили? Так от у Дананзькому кафе усі говорять як та пані, та й навіть гучніше. Та й не лише в кафе, а й на вулиці, в ТЦ, магазині – будь-де. Говорять усі й одночасно. Для наших вух така гучність та шум створює ніби фізичний біль. Доводилось звикати. При виїзді після Данангу у Бангкок шум в аеропорті здавався таким тихим, аж трохи незручно тиснула та “тиша” на вуха.

І знову ж таки, я пов’язую це безпосередньо з особливостями мови – тональностями (тональні мови – це китайська, мандаринська, тайська, лаоська, бірманська тощо).

Я звикла працювати в кафе, але у кафе Данангу, навіть сидячи в навушниках з шумопоглинанням, бувало за гучно. Я втомлювалась і обирала працювати вдома, з активними дітьми на голові, які на декілька тонів тихіші за в’єтнамців.

Кафе Данангу, де можна і попрацювати, і кави смачної випити, і відносно тихо:

• 📍 Puna Coffee & Cakes
• 📍 Dng.coffee
• 📍 Lu Coffee

Пляжі My Khe and Non Nuoc

Нарешті добралась до пляжів. Ми ж приїхали сюди на літо, щоб пожити біля «великої води». Власне першою ж справою після перельоту та заселення в готель було не поїсти, а побігти на узбережжя.

Берегова лінія з чистого, білого, м’якого пісочку, широка, лагідна, чиста. Додати ще постійно тепле, як парне молоко, море, з прозорою лазурною водою – то є любов з першого погляду, в саме серденько, без компромісів.

У серпні 2024 року британське видання The Daily Telegraph включило одразу два пляжі Данангу – Мі Кхе та Нон Нуок (My Khe and Non Nuoc) – в рейтинг топ-50 найкращих пляжів планети з описом: «найкращі за атмосферою». Насправді, ці два пляжі можна вважати умовно «двома», адже один переходить в інший, межа між ними – лише позначки на карті. В реальності ти починаєш прогулянку на My Khe (900 метрів) та йдеш понад 5 км до кінця вже Non Nuoc.

Ми жили в 5 хвилинах пішки від My Khe. Це наш перший досвід життя біля великої води – Південно-китайського моря, саме влітку, в розпал сезону. Що сказати? Раджу кожному! Море не набридає, до нього постійно тягне, поганий настрій чи сум лікується за 15 хвилин у солоній воді. І це я ще не почала про задоволення дітей. Море лагідне, тепле та мілке. То ж дітям насправді: «Кайф!» (цитую моїх).

Приємно вражає і чистота пляжу. Немає сміття, окрім випадково розвіяного вітром. Де-не-де пляжні бари-ресторани. Але завдяки ширині самого берега, вони доволі далеко, понад дорогою, тож не заглушують музику вітру та моря, і можна насолодитись саме природою.

Десь на пляжі Non Nuoc ми знайшли милий одинокий заклад in the middle of nowhere.

Французький привіт

Вплив французької культури після довготривалої колонізації, а це майже 100 років (1858 – 1954 рр.) помітний в архітектурі, смаках та курортах. До речі, французи вторглися у В’єтнам саме з Данангу через його зручне розташування на березі моря.

І перше, що кидається тут в очі, дивні будинки-труби. До цього ми були в Індонезії, Сінгапурі, Малайзії та Тайланді – ніде не зустрічали таких вузьких, тоненьких багатоповерхівок-труб, з вікнами на один бік, які стирчать, іноді зведених просто посеред пустошу, в колі скромних приватних садиб.

«Трубчасті будинки», або «будинки-тунелі» – особливість архітектури будинків у Дананзі, що має історичний і культурний зв’язок як із французькою колонізацією, так і з місцевими умовами оподаткування та планування. Під час колоніального періоду було введено податки на землю, які залежали від ширини фасаду будівлі, зверненого до вулиці. Це сприяло тому, що будинки будувалися вузькими, але в кілька поверхів, щоб максимізувати використання доступної землі. Такі будинки часто мають лише вікна на фасаді, а іноді і на задньому боці, тому що вони розташовані стіна до стіни з сусідніми будівлями. Це допомагало мінімізувати податок на землю та максимізувати житловий простір. Тепер же при пошуках житла в оренду можна наткнутись на абсолютно нормальний для місцевих, і дикий для нас кейс, коли в деяких кімнатах немає вікон.

Ще один відголосок колонізації, який і найбільше нас вразив – це Ba Na Hills, гірське французьке село, величезний комплекс на пагорбах Дананзі. Про нього напишу окремо, або поки читайте в моєму Інстаграмі.

‘I have my bread’

Франзуський привіт передає нам і їжа. Різні булочки та хлібці кричать звідусіль – з вікон кафе, буландежрі, пересувних кіосків та гучномовних байків. Зараз поясню.

От вам – французькі міні-багети та круасани, які стали частиною в’єтнамської кулінарної культури та продаються як в булочних, окремих закладах, так і на типових для азії пересувних вуличних “ларьках”. В’єтнамці, з якими нам пощастило спілкуватись, їли ці булочки на сніданок, обід та вечерю.

– Ти будеш щось, каву, їсти? – питаємо ми у Фіони, сидячи з дітьми в кафе.

– Ні, у мене мій хліб з собою, – каже вона, і дістає із сумочки свій хрусткий міні-багет, розгортає його та прямо тут, в кафе, починає їсти.

Згодом помітила, що це доволі звична тема, коли місцеві приходять в кафе на каву, дістають свій bread із сумочки та насолоджуються.

Місцевий Bánh mì  – сендвіч у хрусткому багеті, чудовий приклад симбіозу французької пекарської традиції із в’єтнамськими смаками. Мій улюблений формат Bánh mì Beef & Cheese – майже як чізбургер, тільки смачніше, бо у булочку окрім наче маминих смачних котлеток кладуть купу зелені, салату, овочів, запікаючи це все сиром, з яким все це перетворюється на вибухову свіжість та оргазм у роті. Дійсно божественно смачно, ngon tuyệt. Найсмачнішими мені ці булки були в: 📍 Ùmm Banh Mi & Café Ці булки прийшлись нам до смаку, бо вони як рідні.

Є купа інших видів “хліба”. Наприклад, Bánh patê sô – це французько-в’єтнамська випічка, схожа на круасан, з начинкою з м’яса, часто свинини або курки. Ця випічка стала популярною під час колоніального періоду і залишається однією з улюблених.

• Bánh bao – в’єтнамська версія китайського баоцзи, м’якої булочки на пару з начинкою. Зазвичай всередині є свинина, яйце, гриби, іноді додають ковбасу або інші інгредієнти, навіть солодкі. Ці булочки є дуже популярними вуличними стравами, їх розвозять на байках з гучномовцем, лунаючи на весь район: “Bánh bao”, як їздили скупщики м’яса по селах в моєму далекому дитинстві. Цей звук “Бан баааао”, а до нього ще “Пат тай,…” ще довго лунав в наших головах, після виїзду з В’єтнаму.
• Bánh xèo – страва з тіста, на вигляд як наш млинець, хрусткий, наповнений свининою, креветками та бобовими паростками. Подають з рисовими коржами і різними зеленими овочами.
• Bánh ít – це парова або смажена рисова булочка з солодкими чи солоними начинками. Наприклад, солона версія може містити свинину чи креветки, тоді як солодка – кокос або квасолю.
• Bánh cam/Bánh rán – круглі смажені булочки з рисового тіста, вкриті кунжутом, які зазвичай мають солодку начинку з бобів мунг або кокоса. Хрусткі зовні і м’які всередині, популярні як десерт.
• Bánh bèo – це невеликі рисові коржики, які подаються в маленьких тарілках. Їх часто заправляють сушеними креветками, зеленою цибулею, смаженою цибулею та подають з рибним соусом. Хоча це не булочка в класичному розумінні, але дуже популярна легка закуска

Спортом живу, як дихаю

6 липня схід сонця мав би бути о 5:20 за розкладом. О 5:00 ми вже тулили на берег, щоб бути, як зазвичай, в меншості чи не єдиними людьми, які сьогодні зустрінуть сонце і день першими, як було купу разів, наприклад, на Балі. Але тут щось пішло не так, як скрізь.

Ще до сходу сонця людей на пляжі було більше, ніж на вечірніх посиденьках. Бігають, плавають, зариваються в пісок, роблять вправи, медитують, займаються поодинці та організованим гуртом. Такої навали людей різного віку, але усіх «на спортивному», ще й до світанку, не бачила більше ніде.

І варто сказати, що виглядають вони спортивними, підтягнутими, без проблем із зайвою вагою.

Ну а це теж доволі популярний вид “спорту” місцевих – відпочинок на гамаках. Вони можуть бути розтягнути будь-де: отак між дерев, між байків, в багажному відділенні великих автобусів. В’єтнамці наче кішки можуть якось скрутитись так, що й на байках сплять, але я соромилась фотографувати.

Дикий дорожній двіж, бо «трафіком» це не назвеш

Дананзький трафік – випробування нервів. Хаос, який ніяк не впорядковується, не підлягає логіці чи бодай чомусь зрозумілому. Такого немає ні в Індонезії, ні в Таї. Люди як кішки з безліччю життів, а може вони безсмертні? Інакше важко пояснити виїзд на головну дорогу з двома смугами в кожен бік (4 смуги загалом) з другорядної дороги, жодного разу не повернувши голову для перевірки зустрічного руху, причому проїжджаючи її поперек усім? Так-так, усі чотири смуги. А тут так роблять.

Пішохідні переходи є, але здебільшого «декоративні». Якщо нас ввічливо пропускають, будь певен, за кермом іноземець. Мотоциклісти можуть їхати в будь-якому напрямку, просто ігноруючи світлофори, й обїжджаючи пішохода на переході як помаранчеву дорожню фішку при їзді вісімкою на водійських курсах. Водії будь-якого транспорту – і байків, і авто – сміливо зрізають кути перехресть навскіс, або їдуть на зустрічний рух, що може здаватися абсолютним безумством.

Єдиний спосіб «впорядкування» руху – сигнал. Тут усі сигналять усім, постійно й одночасно. Але вважається, ніби, хто перший посигналив – той першим і їде. Просто в процесі не завжди зрозуміло, хто ж був першим.

І так, ми бачили аварії, спричинені цим хаосом. То ж це не самокерована ідеальна система. Якщо на Балі я керувала байком, то тут не наважуюсь. Стресую на дорозі через постійні непередбачувані повороти та маневри усіх учасників руху, які рухають з усіх непередбачуваних усюд.

Міні-столики та міні-стільчики

У В’єтнамі одразу кидається в очі незвично маленький розмір столиків та стільчиків, на вигляд як дитячі, і які зазвичай повернуті до дороги. Сидиш так низько-низько та спостерігаєш за тим, як вирує життя повз тебе.

Так історично склалось через високу щільність населення в інших містах країни, то ж задля економії простору використовують маленькі меблі і на обмеженому просторі вміщається більше людей.

Люди звикли тримати надзвичайно маленьку дистанцію під час спілкування, а спілкуватись дуже люблять. То ж повертають стільці до вулиці, спостерігають за життям навколо, й обговорюють, насолоджуючись атмосферою. Це дійсно незвично, автентично, унікально та доволі дружно.

Про особисті кордони

“Про кордони тут ніхто не чув?!” – кричу я всередині, а назовні пояснюю чарівним пані на пляжі: “Please, no, they don’t want”. На що пані посміхається: “Okay”, і моститься поруч, щоб зробити селфі з моїми дітьми хоч би зі спини.

Я вже звикла до підвищенної уваги до дітей в країнах Азії, їм машуть та посміхаються, іноді просять зробити фото. Але тут підходять і без питань та згоди можуть доторкнутися обличчя, помацати щічки 🙄😳 Діти до такого не звикли, кажуть «No», яке люди іноді розуміють, іноді ні, продовжуючи тягнутись. Тоді доводиться мені зупиняти ці прояви «симпатії». Цікаво, на скількох фото місцевих засвітились мої діти, якщо щоразу на пляжі ми з цим стикались по декілька разів?

Дійсно, у В’єтнамі помітно інше розуміння та культура поваги до особистих кордонів, дотримання дистанції при спілкуванні, ніж ми звикли чи формуємо у західних країнах. Діти часто розглядаються як частина спільноти, а спільнота = всі. То ж чужі люди можуть виявляти симпатію або доброзичливість до дітей, торкаючись їх або фотографуючи, що вважається ознакою привітності та доброзичливості, а не порушенням особистих кордонів. А ще густота населення велика і люди звикають в принципі до обмеження фізичного простору, що характерно для країн Азії.

Ще у В’єтнамі велике значення має концепція колективізму, де благополуччя громади або групи часто важливіше за індивідуальні потреби чи бажання. Це означає, що в’єтнамці звикли жити у тісному контакті одне з одним і менше зважають на особисті кордони.

Спочатку мені з цим було складно. Але ж я тут гостя. То ж дітям ми продовжуємо нагадувати про особисті кордони та право їх відстоювати. А я сприймаю це як гру, коли і мені потрібно проговорювати вголос про мої кордони, що буває складно.

Кавова культура

В’єтнам відомий своєю унікальною кавовою культурою. Найвідоміша з унікальних – «кава з яйцем» (cà phê trứng) – густа, солодка каву з кремовою піною, яку готують з жовтка. Особисто для мене – засолодко.

Ще тут популярна соляна кава (Cà phê muối) – додають сіль до кави з конденсованим молоком, зазвичай подається як холодний напій. Сіль підкреслює солодкий смак молока. Щось далеко схоже на коктейль «Маргарита».

Загалом каву сміливо міксують з усім підряд. Кокосова кава з льодом (Cà phê cốt dừa) – змішана з кокосовим молоком або вершками, кремова, солодка. Холодна йогуртна кава (Cà phê sữa chua) – мікс кислуватого смаку йогурту з міцною чорної кавою, може змішуватись ще з медом, фруктами або згущеним молоком. Кава з алкоголем (Cà phê rượu), з ромом або віскі, часто – на вечерю.

Звичні для нас варіанти – американо, капучіно тощо – те ж є.

Морепродукти та рибацьке ремесло

Такого різноманіття свіжих морепродуктів, як у Да Нангу, ми більше не зустрічали. Як і подібну культуру їхнього споживання. Креветки, кальмари, восьминоги, різні види риб (навіть камбала), мурени (?!), молюски та медузи. І це логічно, адже Да Нанг – портове місто.

Рибальство є вагомою частиною економіки та життя. За різними оцінками, 10-15% місцевих жителів займаються рибальством або роботою, пов’язаною з виловом морепродуктів – обробка, продаж та експорт. У 2023 році вилов морепродуктів у Дананзі становив близько 150-160 тисяч тонн. В’єтнам експортує морепродукти до багатьох країн, включаючи Японію, США, ЄС і Китай. Тут, у Данангу, розміщується і Thọ Quang – найбільший рибний ринок у центральному В’єтнамі.

Що прикольно, морепродукти в Дананзі – це не делікатеси для обраних, а повсякдена доступна їжа місцевих. Акваріуми з різними видами морських жителів розміщуються прямо в кафе понад дорогою. Люди обирають, тут це все готують на відкритому вогні, грилять і свіжесеньким їдять. Помітно, що місцеві люблять збиратися великими родинами чи кампаніями, сідати, як раніше у нас на весіллях, за довгий стіл, та гучно їсти, запиваючи місцевим пивом.

А нам як «туристам» дійсно цікаво спостерігати за процесом риболовлі – і на човнах, і як місцеві закидають і витягають величезні сітки. А їхні рибацькі човні та круглі човники, що плавають у цих лазурних водах моря – просто естетична насолода.

Корзини-човни (thuyền thúng)

Так. Це – круглі човни, які дійсно є діючими й активно використовуються. Рятувальники на пляжі слідкують за порядком, плаваючи в них на рівні буйків. Рибалки на них запливають трохи глибше у море, де вже пересідають на більші за розміром моторні рибацькі човни.

Виглядає це доволі мило, смішно, але як виявилось, є історичний нюанс. Існує версія, що колись у В’єтнамі оподатковували рибальські човни за довжину (як з будинками), тому рибалки почали використовувати круглі човни, щоб зменшити податок, але водночас зберегти функціональність і маневреність у водах, багатих на рибу.

Виготовлення таких човнів є відносно недорогим, і роблять їх місцеві рибалки самостійно. Традиційно з бамбука – легкий та доступний матеріал. Конструкція проста, але водночас ефективна і міцна. Щоб зробити човен водонепроникним, плетену корзину покривають кількома шарами смоли або дьогтю, який отримують з деревини або кокосових пальм. Для зміцнення конструкції використовуються мотузки або шнури, які допомагають тримати всі частини човна разом.

Макадамія

В перший же день, в магазині «біля дому» я побачила полицю з горіхами макадамія. Та ще й за абсолютно доступну ціну порівняно з тією, яку я пам’ятаю з України. Що? Та додати до цього ще й геніальне пакування – в кожній пачці горіхів одразу йде міні-горіхокол. Макадамія стала найбільш ходовим нашим перекусом, а іноді і обідом.

Виявилось, що В’єтнам почав розвиток місцевого виробництва, бо попит на ці горіхи зростає, а клімат на півночі та в центральній частині каїни сприятливий для вирощування маки (як кажуть місцеві). Наразі уряд підтримує розширення агровиробництва макадамії як частину стратегії диверсифікації сільського господарства, й прагне збільшувати експорт продукції, зокрема в Китай, США, Європу та інші країни.

Устрій життя в Данангу, В’єтнам

В’єтнам – соціалістична Республіка. Червоний із жовтою зіркою прапор країни, подекуди зустрічаються прапорці із «серпом та молотом», ідеологічні гасла, схожий лад та правила – це все інтуїтивно зрозумілі риси для людини, народженій в Радянському Союзі та комуністично-соціалістичному устрої. Можливо тому Дананг відгукується як щось дуже давно знайоме.

Як ті ж Черкаси мені. Широкі вулиці, дуже зелено. А в місцевому парку, як в рідній «Соснівці», озеро, прогулянкові зони, дитячі “радянські” атракціони, ну хіби що пальми замість сосен. Дивні відчуття насправді. Але те, що тут вже можна ходити пішки – великий бонус порівняно з іншими країнами Азії, де перевага у байків.

Проте місцевий соціалізм, який впроваджується головною комуністичною партією, має особливості. Наприклад, в’єтнамці мають особливий вид віри, що включає елементи буддизму, конфуціанства та анімізму, який гармонійно вписується у їхнє повсякденне життя. І це яскраво та глибинно вкарбоване в культуру місцевості та унікальних та старовинних місцях. А в кожному домі є вівтар із підношеннями. Що прикольно, підносять тут не лише звичні квіти, палички, свічки та смаколики, а пиво та солодку газовану воду, переважно Колу. На Балі підносять коробочки з різнокольоровими пелюстками та рисові кашки, в Тайланді – рожеву “Фанту”, а тут – пиво. Такі вони, релігії.

Житло. Наразі Дананг забудовується, як Чангу на Балі. Місто активно розвивається. Наразі ціни в середньму нижчі на 30% порівняно з Тайландом чи Балі, та чи на довго? Але через особилвості місцевих будинків-труб, кожне житло варто перевіряти. Ми при переглядах натикались на житло, оточене будівництвом, з пліснявою, та часто – кімнатами-бункерами, без вікон або з вікном, яке виходить у стіну іншого дому на відстані метру. Жили в 📍 LIVIE Da Nang Style, на 10 поверсі, 2-bdr apartment з видом на море (краще бронювати напряму в будинку, не через букінг).

Якість продуктів та товарів. Можливо, це моє викривлення після життя на Балі. Але тут відбір продуктів навіть у невеличких магазинах біля дому, якісніший. Яскравий приклад – однакові ззвоні невеличкі іграшки для дітей (котики та цуцики в переносках), які продаються в міні-магазинах. Проте в Індонезії вони виявлялись із гидкого пластику, який гратись неприємно, а тут ніби каучукові, приємні на дотик. Помітно багато імпортних товарів з Австралії, Нової Зеландії (молочні вироби), Кореї та Японії.

Люди, оточення. Зустрічаємо багато австралійців, які планують релокуватись саме сюди, бо за їхніми словами: «Клімат – гарний, люди – привітні, ціни – доступні. Тут можна відчувати життя, а не гонитву за тим, щоб вижити, як в Австралії. Бо у нас після пандемії вартість життя сильно зросла, а вже не хочеться бути як білка в колесі. Хочеться жити спокійніше та… відчуваття саме життя, а не гонку».

Багато американців та змішаних родин (американець + в’єтнамка). Є міжнародна американська школа та університет. Багато і корейців, які тут активно не лише відпочивають, а й бізнеси розбудовують – магазини з продуктами, корейські ресторани та заклади, та наівть нерухомість.

В Дананг переїжджають і в’єтнамці з інших міст країни – Хошиміну та Ханою, бо тут, за їхніми словами: «Чисте повітря, менший трафік, спокійніше та здоровіше життя». Багато хто говорить про чисте повітря тут, і це правда. Згідно з даними Air Quality Index (AQI), середній рівень якості повітря у Данангу в діапазоні 33-40, що вважається “добрим” за світовими стандартами. Для порівняння, у Ханої чи Хошиміні показник сягає 150–170, а у Києві в середньому 94 (“помірний”). Забруднення повітря в Данангу від автомобільних викидів, будівництва та спалювання відходів. Але немає промислової забрудненості. І є море та гори, що теж впливає.

На цьому, думаю, варто закінчувати. Це перший мій повноцінний текст за майже два роки еміграції. І народився він органічно з питання: «Як тобі В’єтнам?». Коли писала, зрозуміла, як багато хочеться ще розповісти та показати. То ж так тому і бути 🙏

З В’єтнамом ми не прощаємось. Окремо буде про ті самі унікальні та туристчні місця, Ba Na Hills та інші, які теж впали в серце.