Ольга Мирцало: «Не чекайте змін, станьте частиною цих змін»

baby parent friendly

Часто батьки з маленькими дітьми на руках відчувають себе ізольованами від соціуму. Або ж не ізольованими, проте на практиці стикаються з багатьми незручностями. Найпростіше — зміна підгузка дитині. Де встановлені пеленальні столики для цього? Мало де. А де столики та інші зручності для батьків є, дізнається Ольга Мирцало, засновниця FB спільноти “Київ дружній до батьків та малюків”, мама сина Левка (1,8 років). Разом з командою волонтерів вони створюють мапу місць, дружніх до батьків. І ведуть переговори з багатьми державними та комерційними установами про те, що потрібно зробити для дітей. Наприклад, остання досягнення — спеціальні кінопокази для мам з дітьми у кінотеатрі «Жовтень». Я розпитала в Олі, як йде цей процес та чим кожна родина можете допомогти, щоб разом створити зручне місто для себе та своїх дітей. 

Діти ростуть, ви проходите цей етап публічного ГВ та зміни памперсів, і ви про нього забуваєте. Чому ви не забуваєте?

Період памперсів конечний. Кожен думає десь так: “Чому я буду заморочуватися, якщо за два роки дитина виросте з памперсів і мені це буде непотрібно?” Але після наших дітей прийдуть інші мами. І пам’ятаючи фрустрацію та обмеженість, яку я мала і досі маю , мені хочеться, щоб ті жінки не стикалися з тим самим. Мені хочеться, щоб вони займалися чимось креативнішим.

Щоб моя дитина, років за 25-30, коли в неї будуть діти, не стикнулася з цією ж проблемою. Це одне з моїх мото.

Мене особисто дуже хвилює ця проблема — ізоляції активного, молодого жіночного населення. Адже переважно жінки сидять в декреті. Коли ти доглядаєш за дитиною, це є час пізнавання. Пізнання себе через дитину. Так, життя сповільнюється, але воно не повинно втрачати ті фарби, які мало до народження дитини.

Відчуваєте підтримку суспільства?

Підтримка є, але не така, яку хотіла б мати. Зараз розумію, що дуже багато людей хочуть мати розвинуту інфраструктуру для батьків та дітей, але дуже мало хто дійсно щось робить. На жаль, у нас не кожен може або вміє озвучити свої відчуття ізоляції, дискомфорту в публічних місцях. Люди часто не знають, як про це говорити.

Я за професією піраник, тому почала робити те, що вмію найкраще і професійно – говорити і писати — про те, що подобається, і про наші проблеми та дискомфорт. Хотілося поділитися знаннями, які я здобула в період свого материнства – гарними місцями, де комфортно бути з дитиною, місця, де дискомфортно. Розповідаю, що з цим робити і як не мовчати, як говорити із менеджерами закладів. Як говорити із такими самими мамами. Власне через те, що ми мовчемо, наші ідеї не знаходять підтримки та не втілюються в життя.

 

Що на практиці потрібно робити?

Приходите у новий заклад й оцінюєте у ньому наявність базових гігієнічних зручностей для малюка. Зараз популярно мати стільці для годування та дитячі куточки – це дуже добре. Отже, люди розуміють, що до них приходять батьки з дітьми. Але не розуміють, що батьками потрібно.

Наприклад, дитина ходить в туалет. Памперс – це не є туалет. Про це ніхто не думає. Чомусь не виникають питання про доцільність туалетів у закладах для дорослих людей, так? А ось відсутність базових зручностей для дітей вважається нормальним.

Дивлюсь, чи має заклад необхідні зручності, й звертаюсь до адміністрації через книгу відгуків і пропозицій: “Дякую вам, за зручності, за те, щомаєте ігровий куток та стільчик для дитини, нам дуже сподобалося та було приємно. Ваш заклад міг би стати ще набагато кращим та зручнішим для батьків, і послідовнішим в своїй концепції дружності до сімей та дітей, якщо би ви мали пеленальний столик”. Майже скрізь пишу побажання про наявність столиків.

 

Як реагують у закладах? Отримуєте фідбек?

Деколи мене зовсім не розуміють. Інші ніби розуміють, але говорять, що це не вписується в їхню концепцію, щоб це не означало.

Заклад, який вразив абсолютною байдужістю, — “Пироговая Николай” на Саксаганського. Звернення написала 1,5 роки назад. Спочатку говорили, що не бачили, хоча отримала відповідь: “Спасибо за отзыв, мы все сделаем для того, чтоб было вам комфортно”. Потім сказали, що врахували і будуть щось робити. Пізнше: “Ви розумієте, маємо концепцію, як має виглядати заклад, тому пеленальний столик не передбачається”. Потім: “А де ви взагалі у Києві бачили столики?” Очевидно, що цій мережі байдуже. . А столики я бачила у їх сусіда Salateira як мінімум.

Не завжди я маю можливість повертатися до закладу та відсклідковувати ефект. Була б я інспектором з цих питань – контролювала б. Але я роблю це у вільний від роботи час на власній ініциативі. Тому для поширення цієї іеіціативи потрібна допомога батьків у кожному районі Києва.

 

Чи є заклади, які прислухаються і швидко змінюються?

У нас відсутня регуляторна база, яка б зобов’язувала заклади провадити ці зміни, як це робиться в Європі та США. Наприклад, один з останніх документів, які підписав Барак Обама, був Babies Act, який вимагав усіх федеральних закладах мати зручності дітей у чоловічих вбиральнях. До того часу зручності були лише у жіночих та унісекс вибральнях, та вбиральнях для людей з інвалідністю. Ініціатром цих змін став Ештон Катчер, який зробив селфі з підгузком у чоловічому туалеті, де не міг змінити памперс донечці через відсутність пеленального столика. Суспільство його дуже сильно підтримало. Очевидно американські чоловіки були вже до цього готові, усі про це говорили, але саме він дав цей масштабний поштовх.

Й тут ми говоримо про рівноправне батьківство – мають бути рівні умови як для мами, так і для тата по догляду за дитиною.

Як може чоловік виконати свої батьківські обов’язки, якщо у нього просто немає можливості? Як його заохочувати?. Батько виходять на прогулянку з дитиною, але не може змінити підгузок, адже столик якщо є, то у жіночій кімнаті. Що татові робити?

Ми говоримо про зміни, які мають пройти в поведінці суспільства.

 

А у наших реаліях?

У наших реаліях таких зручностей немає навіть у закладах, які ми утримуємо з наших податків – поліклініки, ЦНАПи, собези тощо. Я думаю, що саме там ці зручності мають зявлятися першочергово. Буде це – підтянуться комерційні заклади.

Наприклад, в одному комерційному закладі мені казали: “Навіщо це робити, якщо мами всеодно сюди не ходять та гроші не витрачають?” Але ж це замкнуте коле! Мами не ходять через те, що немає зручностей для них. А саме мами витрачають сімейні кошти зазвичай.

Зміна поведінки населення веде до зміни другої сторони. Поки не буде запиту, не буде й пропозиції. У США спочатку мами почали ходити в ті ж самі молли на закупи. Й ті змушені були встановити усі зручності, щоб жінка проводила там більше часу.

 

Тобто, спершу має бути запит від мам?

В нормальній державі держава робить це першою. В нашій державі поштовх має бути знизу.

 

А є якийсь фідбек на рівні держави?

Жодного. У жовтні 2016 року один з наших активістів подав петицію про те, щоб зобовязати усі державні заклади встановити зручності для батьків. Вона набрала аж 870 голосів з необхідних 10 тисяч. Тобто й 10% не було.

Для нас це був великий шок, але разом із тим – прозріння: “Може батькам це дійсно непотрібно?” Батьки не розуміють, навіщо голосувати за зручності.

А ось ініциатива “Кіно для мам” отримала широку пітримку. Для мене особисто це було трохи неочікувано. Про що це говорить?

Запит від батьків є, але на розваги. Мамам не вистачає соціалізації, місця, де вони б проводили час з дітьми. Це дуже добре для початку. Нехай ланцюгова реакція почнеться з кінотеатрів. Дуже сподіваюся, що це стане потужнім поштовхом для створення інфраструктури, де є місце і батькам, і дітям одночасно.

 

Кінотеатр “Жовтень” легко пішов на зустріч у тому, щоб зробити сеанси для батьків з маленькими дітьми?

Я написала неформального листа директору кінотеатру. Виявилося, що була не першою. Але, очевидно, першою, яка довела діло до кінця.

Директор “Жовтня” зрозуміла, що кіно для батьків – це більш соціальна ініциатива, яка дасть їм гарну репутаційну фішку. І це, в принципі, правильно. Адже реальних результатів таких сеаснів слід чекати лише після декількох місяців.

Будь-який заклад має бути готовим до втілення нової ідеї. Але менеджер також має розуміти доцільность і фінансовий зиск – інакше нічого не відбудеться.

 

Першими на україньскому ринку ідею кіно для мам втілили “Планета Кіно”. У чому принципова різниця кіно у “Жовтні” дя мам?

Так, “Планета Кіно” були першими в Україні, і вони безумовно молодці. Вважаю, загалом, що не має значення, хто перший почав робити таку ініциативу. Усі ми перейняли ідею канадійки, яка втілюється з 2001 року. Важливо те, що від таких спільних дій виграють саме батьки.

“Жовтень” погодився показувати доросле кіно для мам, а не мультфільми. І в цьому концепції з “Планетою Кіно” різні.

Я усіляко намагаюсь залучити самих батьків у створення зручного для них простору. Наприклад, подарувати пеленальни столики громадським публічним закладам замість того, щоб продати їх. Потрібно, щоб батьки допомагали самим собі. Адже як ти можеш когось переконати, що зручності необхідні, якщо сам не будеш зацікавленим у цьому?

Неможливо переконати людей діяти, якщо вони не вкладають частинку себе у цю дію.

Я зацікавлена у тому, щоб мами і тати були частиною цього процесу. Тому у нашій групі саме вони обирають фільм, вигадують назву сеансам, думають про афішу.

 

Що ви плануєте надалі впроваджувати?

Працювати над нашою мапою закладів та місць, дружніх до батьків. Цей процес є кропітким та довготривалим, і напряму залежить від того, скільки людей до нього долучаться.

Мапа буде функціональною та розростатися, коли батьки докладатимуть зусиль до її створення. Якщо бачите заклад, де є пандус, пеленальний столик, місце для годування дитини – пишіть пост із фото у группу “Київ дружній до батьків та малюків”. Обов’язково використовувати хештеги для більш зручного пошуку інформації та відсіювання повторів. Далі ми цю інформацію вже наносимо на мапу Києва.

 

 

 

І про батьківство. Чи маєте ві свої правила виховання і які?

Прекрасна книга, яку рекомендую почитати усім ще до початку батьківства – Джон Медіна “Правила розвитку мозку дитини”. Я вважаю, що він як науковець і батько, дуже гарно говорить: батьки мають бути ґрунтом, повітрям і водою для розвитку дитини. Вони відповідальні за те, щоб на цьому ґрунті виросла здорова й гарна квітка. Що це значить? Давати дитині бути самим собою, а не тим ким ми хочемо її бачити.

Найголовніше для мене: щоб дитина не робила, це має приносити їй щастя.

Хочеться його просто пітримувати.

В даному віці я відповідаю за його базову безпеку. Вважаю, що дитина має спробувати все у межах фізичної безпеки. Вона має пізнавати світ, тому Левко інколи їсть пісок, п’є мильну воду, тощо. Це – частина його досвіду.

Згодна з тим, що дітипотребують системи, вони люблять режим.

Мають бути чіткі рамки, і повна свобода в їх межах. Інакше дитина просто загубиться в своїх емоціональних переживаннях. Життя дитини має бути різноманітним, але в той же час дуже структурованим.

Найгірше, що можуть робити батьки дитині – бути непослідовними. Тоді дитина абсолютно втрачає референс, чого очікувати.

 

Що б ви хотіли сказати батькам напряму?

Мій меседж дуже простий: не чекайте змін, станьте частиною цих змін. Говоріть про це, пишіть про це, шукайте однодумців. Робіть щось, а не чекайте, що хтось це зробить для (замість) Вас. Без наших маленьких кроків, на жаль, в нашій країні зміни прийдуть ше не скоро..

 

Speak Your Mind

*