Олена Мисник: «Краса може бути тільки в чесності та відвертості»

Олена Мисник створила міжнародний бізнес до народження дітей. Її розробка – творчі ніжки-закладинки myBOOKmark – продаються по світу з шаленим успіхом, в тому числі на міжнародній площадці Amazon, що зробити вдається мало кому. Попри це Олена – мама двох маленьких доньок. Олена відверто розповіла про створення бізнесу, складну історію материнства та шлях до себе, до своєї правди та балансу.

Кожна жінка, особливо коли стає мамою, прагне балансу. «Баланс – це чесність для себе і з собою», — говорить Олена Мисник.

До того часу, як з’явилася моя перша донька, в мене було 100500 ілюзій про те, як бути ідеальною мамою, прочитано 100500 книжок про ідеальні і максимально природні способи виховання, піклування, пологи та вагітність. Але під час вагітності все пішло шкереберть.

Я довго це не сприймала. Не приймала той факт, що все буде не так просто і легко, як мені здавалося – що я не помічу, як з’явиться маленька, і продовжу працювати. Виявилося, що я кілька місяців взагалі не приходила в реальність через складнощі як до народження дитини, так і після. Було багато ілюзій, за які трималася. Мені пощастило, що проект мій існував певний час до вагітності і дівчата знали, як і що робити.

Тож слово «баланс» в моєму житті з’явилося, коли я почала бути чесною з собою.

Не намагатися бути кимось, не слідувати тому ідеалу, який сама собі намалювала. Просто приймати все, що з’являється. Приймати себе в новій ролі материнства. Приймати себе паралельно в бізнесі. Розуміти, що я попри всі бажання бути ідеальною мамою, не ідеальна. Так, я така.

Я скисну, якщо буду знаходитися вдома. Зрозуміла це тоді, коли в мене почала закінчуватися енергія, коли я знаходилася вдома з маленькою. Коли я працюю, приходжу додому вся наповнена, яскрава, і віддаю своїй дитині. Так, я проводжу менше часу з нею, але той час стає яскравіше, якісніше. Потім цю енергію, яку беру вдома, віддаю далі в роботу. Знову – я більше реалізуюсь, більше нових зв’язків, ідей, контактів, розвитку, і ще більше я приношу додому. Я не розуміла цього раніше.

Буквально вчора я запитала чоловіка: «По-чесному скажи. Як тобі те, що я і працюю, і вдома якось так-сяк? Що все не ідеально?»

«Ідеально те, що ти приносиш постійно щось нове».

Справа роботи не в заробітку. Справа роботи в реалізації. Я реалізовуюсь. Я задоволена і щаслива. І не уявляю, що могло б бути по-іншому.

Для себе я знайшла чесність у тому, що мама – це не та людина, яка просто проводить багато часу з дитиною, підмиває попку, піклується, навчає якимось буквам і водить в басейн.

Мама – це той, хто заряджає енергією, приносить любов і радість.

І якщо комусь для цього треба реалізація в зовнішньому світі – супер. Якщо комусь для цього потрібно просто якесь хобі – клас. Просто потрібно дати собі чесну відповідь: «А що мені хочеться? Що мене заряджає?» І тільки слідуючи туди, можна знайти гармонію і баланс.

Про бізнес

myBOOKmark почався з мого попереднього проекту – бренду української ідентифікації прикрас. Але це не було бізнесом, скоріше хобі, яке приносить трошки грошей. Я кайфувала від самого процесу. Магазин мій був розміщений на міжнародній площадці, добре працював, давав хороший постійний трафік клієнтів. Розуміючи це, я могла експериментувати з новою продукцією. Ми викладали прототип і чекали реакцію: окей – добре, не подобається – прибираємо. Одним із результатів таких експериментів і стала закладинка.

Ще у 2011 році я побачила в дитячій кімнаті друзів ляльки, книжки… І якось все склалося саме в закладинку. Чому б не спробувати? Перші закладинки зробила сама, виклала. За ніч купили кілька штук. «Цікаво», — подумала я. І якось все пішло-поїхало. В нинішньому продукті від перших закладинок лишився лише принцип – що це ніжки і закладка. Нічого спільного з нинішнім продуктом ні по якості, ні по стилістиці більше не має.

Кожна закладинка робиться вручну. Це не та ідея, яку варто ставити на великий конвеєр. Якщо ми говоримо в масштабах світу, не такий великий попит на цей продукт. Наприклад, ми спілкувалися з великими ретейлерами, і їм це не мега цікаво. Власне через це закладинка й досі не цікава китайцям. Тому в нас ніша така вузенька, маленька.

Проте ми робимо не тільки крутий продукт. Це –  робота з душею.

Працюємо в майстерні, яка знаходиться в центрі міста. Майже разом в одному приміщенні сидять майстри і адміністратив. Загалом працює 20 людей.

На даний момент продаємо на міжнародних площадках – Amazon, Etsy, Fancy, та інших. Є також постійні закупники з США та Японії. Зараз розвиваємо сферу B2B, щоб все ж таки більше орієнтуватися на дистрибуцію.

Який би в мене не був патріотичний попередній проект та настрій, в Україні я робила багато спроб продавати закладинки. Кажуть, що ідея – супер, але через дуже високу собівартість продукту, ринок не готовий. Ціна закладинки – $25. В Україні вони продаються лише в книгарні-кав’ярні «Моя книжкова полиця» через те, що мене вмовила Наталя (власниця).

 

Про помилки в бізнесі

Я дуже довго розкачувалася. Ідея суперова, давно було ясно, що все «піде». Але тільки коли вже стала мамою почала нормально працювати в бізнесі.

Були не помилки, а страх помилитися. Через що дуже повільний рух.

Але з появою дітей, коли виросла цінність часу, коли вже не було права на «А чим би ще позайматися?..», коли кожен рух конкретний і ясний, почалося багато конкретного навчання по бізнесу.

Власне помилки були в деяких маркетингових кампаніях. Одна й досі не окупилася. Суперовий ресурс The Fancy, сама на нього була підписана, яскравий, класний, мільйони підписників. Рекламна кампанія коштувала $2,5тисячі. Запустили під день матері. Окупили від неї десь п’яту частину. Ресурс крутий і як покупець я там кайфую. Але як продавець не вгадала я з тим, що їхнім підписникам це зайве.

Про делегування

До дітей я могла звалити на себе абсолютно все, наймати людей, а все одно частину робити за них самостійно виконувати. Займатися чимось, бо мені просто хотілося. Зараз я розумію, що крім великого колективу, який залежить від моїх рішень і якому треба годувати родини, мене вдома чекають діти і я не можу дозволити собі приїхати на роботу більше, ніж на 4-5 годин.

І я розумію, що кожна моя хвилина дуже цінна.

І якщо я вже чомусь навчилася, розумію критерії оцінки роботи і як мають ці процеси виглядати, я одразу шукаю,кому можу це передати. Всі процеси так. Але тяжко віддавати ті процеси, в яких я не розбираюся.

В мене є певний ліміт робочого часу. Розумію, що не можу працювати вночі, або по вечорам. І тому та кількість робочих годин максимально сконцентрована. Зараз за кілька таких робочих годин я встигаю набагато більше, ніж раніше, до народження дітей за цілий робочий день, або ж навіть тиждень.

Просто сконцентрована робоча енергія.

Шлях до себе

Найбільший переломним був момент, про що я згадувала вище, коли все пішло не по плану. Коли стали сипатися мої ілюзії під час першої вагітності. Я нічого не могла прийняти і продовжувала вірити, що «все ок».

Напевно перші півроку зі старшою я до роботи не поверталася. Був тяжкий період через те, що я не була у своїй правді. Уявила, що я маю бути мамою, а мама – це а, б, в, г… Заганяла себе сильно – ніяких візочків, пустишок, одноразових підгузників. Тобто грала сама з собою в цю гру, мені було не дуже весело, але я цього не бачила. Не могла уявити, як залишити дитину на деякий період з нянею. О Боже мій! Вперше з чоловіком дитину залишила на п’ять годин, коли малій було півроку.

Разом з цим я розуміла, що щось – не так, але що? Працювала над собою, проходила певні духовні семінари, психологи…

І поступово почала приходити до своєї правди: я не я, якщо я натягую на себе чужу роль. Якусь таку кльову, гарну, але чужу.

Малій був майже рік. Я вже знайшла няню, з якою могла лишати на кілька годин на день і виходити на роботу. І зрозуміла, що це мене реально запалює. Бізнес-ігри, табори, цілі… Я розумію, що зараз будемо гори звертати, все починає набирати оберти і тут я дізнаюсь, що вагітна. Ну опапа, знову приїхали.

Це також був тяжкий, переломний момент. Бо наставила собі купу цілей, а знову все не так, як хотіла. І це був перший момент, коли я прийняла: «Да, не так».

Я не в силах контролювати все, що до мене приходить, але я можу з цим жити, просто приймати все, що іде.

Незважаючи на те, що друга вагітність далась дуже тяжко, бо необхідно було постійно лежати, а мені людині активній це було unreal, я подумала: «Потрібно лежати? Повчимося лежати, чом би й ні». Кожна мить була знову ж про приймання нового стану, про приймання нових ситуацій. Я попустилася. Тоді я намалювала собі картину ідеальної мамочки. Це якісь мої внутрішні програми, яким я чомусь хотіла слідувати. Потім відпрацювавши це все – семінари, терапевти – я більш розслабилася і перестала натягувати не свої ролі.

Коли з’явилася Катюньчик, їй скоро буде вже 6 місяців, все сталось зовсім по-іншому. Енергії стало ще більше. Я вже перестала паритися про ідеальну мамашку. Зрозуміла, що не можу бути постійно з нею, у мене почне зривати дах. Просто треба було визнати, що мені потрібна няня, щоб займалася вдень дітьми, щоб в мене вдома прибиралися, бо мене від цього воротить. І все вибудувалося: на роботі – я в роботі, вдома – я повністю занурююся в сім’ю.

Про дітей

В основі мого материнства – максимальна щира увага до дітей. Для мене важливо, щоб діти розвинулися і пішли своїм шляхом. Спостерігаю за тим, що подобається, що ні. Проводжу час так, щоб по максимуму бути з ними, віддавати їм енергію і любов, щоб вони всього цього набиралися.

Найбільше на мене вплинули книги Людмили Петрановської про прив’язаності, та Юлії Гіппенрейтер.

Загалом я не та матуся, яка париться за шапочки і «Боже мій, вона впаде». Впаде – не полізе. Да, я підстрахую, якщо буде зовсім високо і може бути реальна шкода. Але все дитина вчить на своєму досвіді. На вулицю сильно не вдягаю, бо дитина вчиться відчувати, чи їй холодно, чи їй жарко. Коли дитина ще не вміє говорити, коли їй холодно, буде нити. Якщо вміє – скаже, що їй чогось не вистачає. Максимально самостійне пізнання. Дати можливість бачити, чути, відчувати нове, підказувати, але ніколи не штовхати в щось, не направляти кудись. Якщо дитина самостійно грається якось, я не втручаюсь, лише спостерігаю, тому що саме в цій грі йде її розвиток. Я – за максимальний розвиток особистості.

Скажу ще так: себе розвинути можу лише я сама, а дітям я можу просто створити умови, коли їм потім не доведеться розбиратися, що насправді їхнє, що ні.

Я – й за максимальний розвиток себе. Тільки відчуваючи себе ми можемо щось змінити. Те саме стосується чоловіка. Я не можу на нього вплинути, просто кажучи: «Дорогий, змінися так-то». Я можу радше змінювати свою поведінку, свої слова, своє відношення, реагування на його ситуації, і тільки тоді він буде мінятися. Так само з дітьми. Я можу стати прикладом, підживлювати енергією, показати їм варіанти розвитку, але не можу за них пройти цей шлях. Я не можу за них захотіти стати художником, музикантом. Можу лише спостерігати і побачити, що йому підходить, і запропонувати цим побільше займатися.

Що надихає

Якщо не говорити про малих, які сильно заряджають, то останній рік – це спілкування з людьми. Один з небагатьох ресурсів, які мені зараз доступні. З’їздила в бізнес-табір – повернулася натхненна. Якісь успіхи робочі також заряджають. Наразі тимчасово можливість поїздок призупинена, але зазвичай це надихай неймовірно.

Щось дуже важливе на сам кінець

Інколи нам дуже складно себе оцінити і зрозуміти, де ми в ілюзії. Коли ми брешемо собі – робимо щось, що типу треба, про що типу давно мріяла і взагалі «Я до цього йшла», але щось підшкрібає, – певна енергія витрачається. Просто потрібно сказати собі цю негарну правду і пройти певний спротив. Коли ми починаємо грати чужі роли, ми на це витрачаємось. Як би не здавалося, що можна стати ким завгодно – нічого подібного! Ти можеш стати тільки собою. Просто мало хто себе чує і готовий бути чесним з тим, що я не такий вже ідеальний як хотілось би показувати і бути.

Краса може бути тільки в чесності та відвертості.

Я познайомилась з Оленою у книгарні-кав’ярні «Моя книжкова полиця», де пройшла наша зустріч, завдяки активній та непосидющій мамі, авторці блогу «ПредприниМама» Вікторії Журбас-Литвин, яка організовує та веде такі теплі знайомства-бесіди.

Фото зі сторінки Олени та myBOOKmark у Facebook.