Наталія Валевська концепт-стор ShoeShoe
Бизнес в декрете

Наталія Валевська, ShoeShoe, про материнство та бізнес

Наталія Валевська почала власний бізнес, завагітніла, а після народження дитини ще й відкрила перший в Україні взуттєвий концепт-стор ShoeShoe. Вона поділилася секретами успішного поєднання розвитку власної справи та вихованння доньки.

Про бізнес

Valevskaya 4

Як все почалося

Я не планувала й ніколи не думала, що займатимуся бізнесом, і досі не сприймаю себе як бізнес-леді.

У січні 2008 року я почала вести блог про взуття в ЖЖ . Завжди захоплювалась гарним взуттям, тож писала про нього. Кількість читачів зростала досить швидко, вирішила запропонувати їм не лише читати, а й спробувати носити таке взуття. Це спрацювало. Купувала моделі в США, а читачі-клієнти приходили по взуття до мене додому. То був економічно досить хороший час.

У процесі такої «бізнес-діяльності» я завагітніла та народила Марту. Поєднувати материнство з роботою було досить легко: Марта органічно влилася у весь процес, а одночасно годувати дитину та писати пости у блог зовсім нескладно. Тоді вся робота була онлайн: писала про взуття, пропонувала щось на вибір, люди замовляли. Відповідно, навантаження невелике і мені було досить легко. За весь час я зробила перерву на три дні, поки була в пологовому будинку.

За рік вдалося перетворити блог на джерело постійних замовлень, клієнтів та непоганий дохід. Було приблизно 60 замовлень на місяць, в середньому пара взуття коштувала 1200 грн. І за два роки, у червні 2010, ми вирішили відкрити перший оффлайновий магазин ShoeShoe.

Був власний стартовий капітал, також підключились друзі. Загалом інвестували $7000, які витратили на першу закупку товару, оренду приміщення та інші дрібнички. Ця сума відбилась приблизно за рік, адже були дуже економічно хороші часи.

Асортимент першого магазину був досить цікавим. Ми завезли концептуальне взуття з різних онлайн-магазинів, щось знайшли на сейлах. Пізніше поїхали на міжнародну виставку в Берліні, де відкрили для себе оптові закупівлі. Там познайомились з прикольними брендами і почали привозити їх в Україну напряму, закуповуючи оптом. Це звичайні бізнес-процеси, але в дуже маленькому форматі. Загалом у магазині представили одразу понад 100 пар взуття у різних розмірах і створили справжній ажіотаж. Адже на той час вже мали багато постійних клієнтів, які залишаються з нами й досі.

Секрет нашого успіху, думаю, в унікальності асортименту: взуття, яке є у нас, не знайдете ніде в Україні. Можуть бути однакові дизайнери, проте відібрані для продажу різні моделі. В ShoeShoe представлені сміливі речі, нестандартних кольорів, концептуальних форм. Наша унікальна торгова пропозиція – це взуття, яке не буде носити весь Київ. Навіть якщо ми привеземо вісім розмірів, але 8 розмірів на декілька мільйонне місто – це крапля в морі.

Зараз у концепт-сторі ShoeShoe, окрім взуття, представлені й супутні товари – одяг, аксесуари, книжки, сумочки, прикраси, блокноти. Навіть лампа у нас є дизайнерська, концептуальна. В цьому сутність нашого концепт-стора: ми обираємо речі, які нам подобаються. Проте, кістяк – це взуття, звичайно.

Із відкриттям оффлайн-магазину зросло й моє бізнес-навантаження. Адже до цього працювали лише з онлайн та доставкою під замовлення, а тепер з’явилося багато нових завдань. Проте все це відбувалося поступово, тож я встигала гармонійно адаптуватися до усіх процесів разом з Мартою. На час відкриття першого магазину їй було майже два роки. На щастя, все вдалось підлаштувати.

Про покупців і продаж

Від початку до нас дуже добре ходили представники середньої менеджментської ланки. Проте через фінансову кризу, приблизно у 2012 році, ми частково втратили цих клієнтів, адже їхній дохід просідав разом з ринком.

Значна доля клієнтів – люди творчі, тобто дизайнери, митці, фотографи тощо. Вони також залежать від коливання ринку, проте саме вони – найбільш лояльна аудиторія: коли не мають грошей, то не мають, а коли мають, то приходять до нас. Вони цінують та надовго прив’язались до нашої концепції. Серед них багато клієнтів, які з нами ще з 2008 року.

Зараз взагалі дуже складна ситуація. Люди шоковані тим, що відбувається з курсом валют, що загалом твориться в державі, вони не знають, що буде завтра, відповідно, практично не тратять грошей. Звичайно, це все напряму впливає на продажі, особливо валютні коливання, від яких наш бізнес сильно залежить. Проте ми не втрачаємо оптимізму й активно підгримуємо своїх клієнтів та прихильників.

У нас дуже сильна комунікаційна платформа. Нам пощастило бути в авангарді трендів та своєчасно змінюватись. Починали в ЖЖ, коли він був найбільш популярним в країні, й своєчасно, у 2012 році, перейшли на Facebook, де наразі маємо 14 000 фанів. Ми гарно спілкуємося з аудиторією мережі, дійсно вкладаємо час та енергію в контент, тому й маємо гарний результат у соціальній мережі – понад 70% від загальних продажів. Тож Facebook – це наша вітрина, головний рупор і джерело клієнтів. Гроші на контекстну рекламу тощо ми тратимо дуже помірно. Працює «сарафанне радіо».

Основа нашої вдалої комунікації – не просто показувати взуття, а розповідати про нього, пропонувати різні варіанти. Це певного роду маніпуляція, адже ми натякаємо на те, як могло би бути, як можна носити чи виглядати. Все це роблю я власноруч. От я вважаю, що це — красиве взуття, й висловлюю свою думку – систематично, регулярно, нав’язливо ось уже сім років. Ті, у кого це знаходить відгук, звичайно приєднуються до нас, стають частиною цього дискурсу, приймають його. Тому можна сказати, що таким чином ми допомагаємо аудиторії розвивати смак. Хто не сприймає цього естетичного погляду, до нас не приєднється.

Вже досить давно ми запустили власний сайт, до відкриття якого доклали чимало зусиль. Продажі через сайт складають близько 30% від загальних продаж. Обійшовся він нам порівняно недорого – добре мати знайомих серед дизайнерів та програмістів. Орієнтовний порядок – кілька тисяч доларів, по часу – ми готували його більше року. Наш сайт має повний фунціонал онлайн-магазину, тому звісно, що він відбиває свої затрати.

Окрім сайту та Facebook, у нас є аккаунт в Instagram, проте він значно поступається сторінці в Фейсбуці. Наразі ми працюємо над тим, щоб активніше користуватися і цим каналом, адже це додаткова аудиторія.

Наш оффлайн-бізнес побудований на тому, що ми приховані. Магазин не фасадний, не вітринний, не в торговому центрі, не на людній вулиці. Він захований у затишному дворику на вулиці Рейтарській. Люди з вулиці сюди не заходять. Це додає унікальності як магазину, так і його клієнтам. Концепт-стор ShoeShoe – це особливі речі й ідеальний сервіс на 60 квадратних метрах зручної, комфортної площі. Це те, за що нас люблять та розповідають іншим.

Результати

Вже пройшло сім років від старту власного бізнесу. Зараз мені здається, що якби я могла повернути час назад, я б усе одно почала цим займатися. Попри те, що все сталося випадково, взуття – це однозначно моє. Ми відкрили для України такі бренди, як Jeffrey Campbell і Café Noir, Frank Wright. Ми також привчили наших клієнтів, що українське взуття – можливе, якісне, цікаве. Наприклад, такі класні бренди, як Kachorovska Atelier, Циркуль, Julia Kosova.

Моя особиста порада – не влазити у великі фінансові зобов’язання від сторонніх людей, які потім будуть хотіти впливати на рішення щодо бізнесу. Якщо у вас є можливість профінансувати ідею самому – це ідеальний варіант. Бізнесом легше керувати, коли ви не залежите від чужої думки.

Плани – утриматися на ринку в цей важкий час, як банально це б не звучало. Ну і стати улюбленим взуттєвим магазином тих українців, які розуміються на красивому взутті.

Про материнство

Valevskaya 6 Valevskaya 5

Зв’язок між мною та Мартою дуже міцний. По-перше, тому що я довго годувала груддю, відлучила у 2,5 роки. Я думаю, це впливає на зв’язок дитини з матір’ю, адже пам’ять про грудне вигодовування у дитини залишається. По-друге, ми з нею часто вдвох, між нами нікого нема, і це також нас трохи зближує. Тому стосунки дружні й легкі. Принаймні я би хотіла думати, що вони у нас дружні і легкі 🙂

Я з жахом думаю, що через шість років Марті буде 12 – складний підлітковий вік, вона буде закриватись у себе в кімнаті. Маю надію, що я це переживу нормально.

Цінностям не можна навчити так, як читанню. Це не є якесь вміння, по цьому немає підручників. Дитина в будь-якому разі росте подібною до людей, які її оточують. Тобто навчити дитину цінностям, наприклад, любові, доброті, ввічливості, можна тільки демонструючи це на власному прикладі й проводячи час в компанії людей, які ці цінності підтримують. Сісти за підручник і сказати: «Сьогодні ми поговоримо про любов, треба всіх любити» – не працює. Треба давати, показувати.

Марта давно читає. Мені здається, це гени. І я, і її батько читали з раннього віку. Я намагаюсь її привчити до сприйняття краси. Куди б ми не йшли, що б ми не робили, я намагаюсь привернути її увагу: «дивись, як красиво!», так просто, між іншим. У нас дуже гарний вид з балкону на Ботанічний сад ім. Фоміна, і, коли вона грається на балконі,  я можу їй сказати: «Подивись, як красиво! Листя падає, подивись, як це гарно, як воно кружляє». Тобто це начебто такі дрібні речі — бачити красу світу. От цьому я її вчу свідомо. І це вже в неї є. Я помічаю, як ми кудись їдемо чи десь гуляємо, вона каже: «Мамо, подивись, як краса!»

Valevskaya 10 Valevskaya 8

Головне, щоб донька була щаслива і розуміла, що щастя – це внутрішній стан, а  не речі чи певна сума грошей, чи людина, яку ти хочеш. Я так відчуваю і хочу, щоб вона навчилась так відчувати.

З Мартою я вчуся бути мамою. Неможливо навчитися бути батьками, поки не народиш дитину. Тобто, материнству неможливо навчитись наперед. А коли діти приходять у наше життя, ми вчимося бути батьками, бо для кожного етапу життя у дитини різні потреби, тому ми на кожному етапі чомусь вчимося. Це прекрасний і захоплюючий процес, який реально цінується в самому процесі.

Можна навчитись базовим речам, які знадобляться в перші місяці життя дитини. Наприклад, як її купати, держати і так далі. Звичайно, коли народжується перша дитина – це шок. Як її купати, щоб вона не втонула, о боже, о боже, о боже!!! 🙂 Цьому можна навчитись на курсах, але цьому може навчити і мама. Мама – це взагалі перша людина, до якої треба звертатись за допомогою. Чи, наприклад, старша сестра, у якої є діти.

Вчуся терпінню та мудрості. Можна мати багато розуму і мало такої спокійної життєвої мудрості. Я не маю на увазі висловлювати якісь мудрі фрази, а просто робити мудрі вчинки, і щоб вона це бачила.

Я теж як мама-початківець з першою дитиною накупляла купу книжок: Сірси, Комаровський – це своєрідна біблія педіатрії. З психології рекомендую почитати Гіппенрейтер. Вона якраз сповідує таку демократичну психологію виховання, що дитина – це повноцінний суб’єкт процесу комунікації. Все решта – на інтуїції та досвіді інших мам. Дуже допомагають мамські спільноти, особливо на перших порах, особливо в плані грудного годування та інших прикладних речей.

Valevskaya 2

Valevskaya 7

Труднощі у вихованні дітей у всіх однакові. Дитина хоче по-своєму, дитина вередує, в неї вже є своє бачення. Дитину просто треба сприймати як окремого індивіда з самого народження. У нас якось так прийнято, що маленькі діти нічого не розуміють, я сказала «їж!» – значить, їж, я сказала «спи!» – значить, спи. У мене з самого початку була демократія: «Не хочеш їсти – будь ласка, не їж, проте наступний прийом їжі у нас десь за три години. Бігати між тим і щось швиденько тобі готувати не буду. Ти приймаєш це рішення». Я зараз намагаюсь її вчити тому, що рішення щодо себе вона має приймати сама. Тому досить багато проблем відпадає майже одразу. Наприклад, вона хоче це, а я не хочу, щоб вона це робила чи їла. Тому я їй кажу, що є твій варіант і є мій варіант. Є плюси в тому, що я пропоную, а ти подумай, що краще. Звичайно, я поки що маніпулюю таким чином, але зазвичай вона може прийняти своє рішення.

Мені здається, батькам інколи не вистачає душевного спілкування з дітьми. Конкретно я спілкування з Мартою намагаюсь спрощувати до максимуму. Вона – моя рівня в більшості речей, крім того, що вона не приймає важливих житейських рішень, їх приймаю я як старша і досвідченіша. Але в побуті ми приймаємо рішення разом: куди піти, що їсти. У нас демократія в стосунках, я поважаю її вибір, я поважаю її як людину. Не можу сказати, що інші батьки не поважають своїх дітей. Але в більшості випадків є чітка вертикаль, субординація між батьками і дітьми: «Я сказала, і так має бути». Я намагаюсь до таких випадків не доводити, я пояснюю, чому це краще, чому потрібно зробити саме так. Свою доньку сприймаю як рівну, поруч з собою, а не у вертикалі влади, де я – зверху, а вона – знизу.

Я не думаю, що батьків можна навчити правильному батьківству. Люди свідомо роблять свій вибір, як їм виховувати дітей, і я вважаю, що це право кожного. Якщо люди вважають «так, мене в дитинстві били, і мені це допомогло, тому я свою дитину також буду бити», це їхній вибір. І ми не маємо права влазити у цю сім’ю й засуджувати.

Мені в дитинстві рідко казали, що я – красуня. Мене рідко хвалили. Я була відмінницею, але це була даність, а не заслуга, варта гордості. У зв’язку з цим у мене до сих пір з’являються відголоски низької самооцінки, яку зараз я будую вже сама. Мені батьки не допомогли її вибудувати в дитинстві. Я з цього зробила висновки, які враховую у вихованні Марти. Я кожного дня говорю, що вона красуня і розумниця. І я вважаю, що це правильно.

Про бізнес-материнство

Valevskaya 9 Valevskaya 3

Бути бізнес-мамою – означає вставати дуже рано, встигнути піти на пробіжку до того, як прокинеться дитина, зготувати сніданок, привести в порядок себе і її, відвести її в садок, приїхати на роботу, зробити всю на світі роботу, паралельно розрулити кілька питань по бізнесу, тому що, крім бізнесу, я займаюсь окремими проектами. Після роботи забрати дитину з садка, прийти додому, повечеряти, провести з дитиною час, вкласти її спати і мати сили завтра зробити те саме 🙂 Я не думаю, що бізнес-материнство чимось відрізняється від звичайного материнства. Навантаження велике, але воно зараз таке у всіх.

Зазвичай я прокидаюсь о 5:45, коли мені треба на пробіжку. В ті дні, коли я дозволяю собі поспати, ми з донькою прокидаємось о 6:45. Це для нас така розкіш 🙂 Взагалі, я сова, але відколи почала бігати, я люблю рано вставати, в першій половині дня я багато всього встигаю, у мене краща продуктивність. Мені подобається бачити, коли встає сонце, я терпіти не можу спати, коли надворі вже світло, мені фізично некомфортно. А ввечері, о 22:00, ми вже в ліжечку.

Часу на все не вистачає завжди. Тому, коли треба «різати», то в першу чергу «ріжеться» якесь дозвілля, без якого можна обійтися, або, на жаль, спорт. Але в цілому я сповідую такий принцип – щаслива дитина буде у щасливої мами. Щоправда, багато хто цього не розуміє. І коли я, наприклад, говорю про це, то іноді зіштовхуюсь з нерозумінням і «крутінням пальця біля скроні». Мабуть, через те, що їх вчили жертвувати, класти себе на вівтар, а коли ми виростаємо і живемо своїм життям – то все, ми невдячні діти. Я себе на вівтар не кладу, і багато хто це засуджує. Я вважаю, якщо буду замухришкою, відміню заняття спортом, зустрічі з подругами, то донька від цього щасливішою не стане. Я люблю її, я люблю себе. Я присвячую час їй і присвячую час собі. Ми з нею на рівні. Відповідно до цього у нас складаються якісь графіки. Інколи я жертвую чимось своїм заради часу з нею, інколи я попрошу посидіти з нею няню, подругу, її батька, і проводжу час з собою.

Valevskaya

Я знаю маму, яка займає круту посаду в дуже серйозному медіа ресурсі. Вона народила діток минулого і позаминулого року і продовжує працювати на займаній посаді. Я думаю, що вона – крутий професіонал, і я впевнена, що вона – хороша мама. Це був її вибір в досить маленькому віці залишити дітей на няню і робити свою роботу. Я не думаю, що це погано. З цього висновок – діти не заважають, якщо є бажання. Інколи є така позиція, знову ж таки, утрируючи: о, я народила дитину, зараз я віддам їй все, свою молодість, красу, красиві груди, недоспані ночі, щоб потім вимагати від дитини це назад. Тоді не треба говорити, що дитина заважає робити кар’єру. Це особистий вибір кожного.

Завжди треба шукати те, що підходить конкретно тобі. Це не балансування між роботою і материнством, це життєвий процес. Головне – відчувати всередині гармонію від того, що ти робиш, вчиняти так, як хочеться, в рамках того, як дозволяють обставини.

Ще в мене є така мамська мантра – не парся 🙂 Якщо розслабитись – то можна отримати задоволення від життя. Отже, треба отримувати від життя задоволення і робити так, як тобі хочеться. Хочеш іти на роботу – іди, хочеш сидіти вдома з дитиною – сиди. Кожна людина знаходить свої варіанти втілення того, що вона хоче. Головне – відчувати гармонію, відчувати себе щасливою і легко ставитись до життя.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.