наталия моспан моя книжкова полиця
Бизнес в декрете

Наталія Моспан: «Любов. Єдине, що працює»

История Наталии Моспан трогает. Она основала магазин украинской книги «Моя книжкова полиця». А как она к этому пришла, как начала изучать украинский язык, как подбирает книги и что рекомендует читать, как с помощью книги наладила контакт со своей старшей дочерью — читайте в нашей душевной беседе. 

Наталия Моспан, владелица книжного магазина «Моя книжкова полиця», мама дочурок Ярины (7 лет) и Устинки (3 года).

Як з’явилася ідея «Книжкової полички»?

Ця ідея народилася завдяки моїм дівчаткам. Перша вагітність завжди тривожна. Коли народжуєш вперше – це страшно, ти ще невпевнена в собі, не міцно стоїш на ногах в ролі мами, ще панікуєш і не знаєш, чого чекати від самої себе, не кажучи вже про дитину. А от с другою дитиною я вже дозволила собі кайфонути. Від самої вагітності, процесу пологів й до виховання та зростання. Всю свою ніжність я дарувала немовляті, і тоді помітила, що дуже мало уваги стала приділяти старшій Яринці. І мене це почало дико турбувати. Я думала: «Що я за мати? Як я можу любити праву руку більше за ліву? Це неможливо!» Але відчувала той дефіцит тепла до старшої донечки. І почала з цим щось робити.

А саме щовечора читала їй книги, тобто почала проводити час з нею за книгою і помітила, як саме під час читання моя дитина емоціонує. Як вона прилине до мене, як їй потрібне це тепло. До цього я це все розуміла, але не відчувала настільки тонко.

Пам’ятаю вечір, коли читала казку про поцілунки принцеси. І бачу, як Яринка шаріється, щось там думає собі в голівонці. Дивлячись на неї, я сама змогла стати такою ж маленькою, як вона, згадати й відчути себе дитиною, і відчула ту дитячу потребу, щоб мене любили. Це як терапія, книготерапія. Зникло відчуття, що я ніби люблю молодшу доньку більше за старшу.

Я змогла зрозуміти, що можу любити усіх однаково, і я хочу мати і третю, і четверту дитинку, дай Бог здоров’я, і моєї любові вистачить на всіх! В цьому мені допомогла книга.

Я подумала: «Боже, це ж так просто й допомагає!» А якщо я щось вже знаю, то хочеться цим поділитися. Не бачу сенсу тримати в собі. Спочатку я почала цікавитися, що читають дітям люди в моєму оточенні. Була шокована! Ті речі, які здавалися для мене буденними, книги видавництв «Старого Лева» або «Абабагаламага», їх не знають, про них не чули. В моєму оточенні більшість людей російськомовних, тож читали дітям Корнія Чуковського, Агнію Барто та й все. Й вони навіть не уявляли, що є наші неймовірні книги! Які тримаєш у руках, відчуваєш піднесення!

В листопаді 2014року я створила сторінку в Facebook, де вирішила писати про  книги, які я люблю. Вони викликають безумні емоції, абсолютно різні, і це головне, чим варто ділитися. Я почала писати так, як відчувала, емоційно, а не звичайні анотації.

Писала і думала: люди почнуть замовляти, а я одразу піду й зроблю першу закупку книг. Мені потрібно зробити першу мінімальну закупку книг на 8 тисяч гривень, щоб отримати знижку від видавництва та продавати книги недорого. Але ніхто не замовляє. В листопаді створила сторінку, а в грудні нічого не відбувається. Тож думаю, все одно я зроблю цю закупку. Тоді я вже заразилася ідеєю просувати якісну українську книгу і мову, книготерапію загалом. А оскільки я сама пройшла через це, то знала, що з цією ідеєю я можу достукатися до серця будь-кого. Вважаю, що будь-яка риторика, яку б ти не вів, вона буде сприйнята, якщо це щиро.

14-16 грудня, напередодні свята Миколая я сказала собі: якщо ці кошти витрачу на книги, то маю неодмінно їх повернути. Поїхала до «Старого Лева» і зробили там першу омріяну закупку, а вже за кілька днів приїхала за новою партією книг, бо першу продала. Це виявилось легко! Провела невеличкий майстер-клас, зібралось до 200 лайків, і книги продалися.

Тоді почала шукати, що ще хорошого є у нас. Як виявилося – в Україні дуже багато видавництв і в кожного є щось особливе. Це стало справжнім відкриттям.

Продавала через сторінку в Facebook, сайт ще не могла собі дозволити зробити. Доставляла замовлення на машині сама. Витрати по бензину були шалені, але я приносила людям книги і розказувала про них, про свою ідею загалом, дуже багато спілкувалася.

Я продавала тільки те, що любила і що сама прочитала. Я не можу продавати книгу, якщо я її не люблю. І зараз, в принципі, те саме. Дівчата, які вже працюють в мене, також читали більшість книг. На «Мою книжкову полицю» книги потрапляють не випадково.

Починали ми з 70 книг, а зараз їх вже більше 500, і ще на черзі багато нових.

моя книжкова полиця

А питали про російськомовні видання?

Так. На виставках інколи питають. Ми відповідаємо «Ні», адже концепція магазину – це найкраща українська книга. Байдужих до української книги не лишається і ніхто не йде без покупки.

Я не будую свій бізнес на запереченні чогось. Я переймаюся долею української мови та книги. Мені хочеться, щоб їх було більше, як закордоном, коли ти розумієш, що відсоток книг мовами цих країн сягає 90%, може й більше, а в наших книгарнях подекуди 30% доходить в кращому випадку, звісно, залежно від регіону.  Мене це засмучує.

Помітила, що левова частина покупців – це як раз мій рідний Дніпропетровськ, а також Харків, Одеса. Я відчуваю, що людям критично не вистачає якісних українських видань, навіть якщо вони досі над цим не замислювались.

Ви з Дніпропетровська? І така українська мова!

Так, з Дніпропетровська, і це може основний мотив, чому я обрала саме українську книгу. Це моя невеличка історія й шлях до змін.

Любов до української мови виникла сама по собі. Не знаю, як це трапилось в моєму середовищі, адже про патріотичне виховання в нас не йшлося. Українську я чула від дідуся та бабусі.

Дитиною, я завжди розпитувала їх про ті страшні часи, війну, Голодомор. Моє серце країлось від болю та несправедливості. Не розуміла, як так сталося, що нація, яка зазнала неймовірних знущань, збайдужіла, і люди забули, хто вони є.

Кілька разів намагалася переходити на українську, але чула: «Ты что, дура?»

В 17 років я познайомилася з майбутнім чоловіком у Євпаторії. Три роки зустрічань у форматі Київ-Дніпропетровськ.

Коли він до мене приїздив і ми казали, наприклад: «Зупиніть, будь-ласка, на зупинці», нам не зупиняли. Ця реакція суспільства на рідну нашу мову була закономірною.

Але лише цього року вперше в житті в рідному Дніпропетровську на мене не озирались, коли я розмовляла українською!

Для мене стимулом є те, що багато людей саме зі східних регіонів цікавляться українською книгою.

Спершу думати і розмовляти українською було ніяково та дещо незручно. Але пару віршів Стуса і Симоненка – і ти вже цією мовою живеш! Це моє суб’єктивне. Не закликаю усіх переходити на українську, не засуджую нікого, адже це питання вибору – любиш, або ні.

Мій вибір очевидний, тому я вболіваю за якісну українську книгу і хочу її розвивати в Україні.

Для Вас сама книга – це щось більше, ніж джерело знань…?

Я дуже прискіплива до книг. Звертаю увагу на все, ілюстрації, зміст, лексику, переклад.

Для мене книга – це арт-об’єкт, витвір мистецтва, предмет колекціонування, терапія. Якщо у книзі якийсь невдалий переклад, купа русизмів, який сенс в ній? Його немає. Якщо предмет недопрацьований – він не несе тієї цінності.

Книга для мене – це як картина якось Моне, але її можна понюхати, помацати, обійняти. І я з тих людей, які люблять книги більше, ніж читати.

Коли книга потрапляє мені до рук, я відчуваю ту емоцію, яку вклав автор, ілюстратор, видавець.

Що означає «якісна книга»?

Розумієте, мій бізнес побудований на абсолютно суб’єктивному уявленні про якість книжок – друку та тексту. Я відповідальний споживач в усьому, тому для мене на першому місці – якість, а ціна вже стає другорядною. Шкода дешево платити за погане. Я не п’ю погану каву, краще її взагалі не питиму, навіть якщо дуже  хочу.

І щодо книги та її якості універсальних правил немає. Я пропускаю через себе, і відчуваю, яку хочу дарувати людям. Проте зараз я стала трохи розумнішою і вже раджуся з письменниками.

Однозначно для мене – мова має бути не адаптованою. Вона має бути дійсно українською, а не суржик чи адаптація під російську. Західноукраїнські видавництва роблять цікаві книги, як дизайн, так і сама мова. Але непідготовленому читачеві та мова може здатися спершу незручною,буде такий бар’єр. Новачку потрібно починати з чогось простішого.

Мені подобається видавництво «Критика». Вони використовують правопис 30-х років у своїх перекладах. І в них немає таких слів як «роблять» чи «зручності», а є «зручности», «роблятся». Вони якось не пом’якшують мову. Досить специфічно, але мені дуже легко читаються.

Які Ваші улюблені книги зараз?

«Атлант розправив плечі» Айн Ренд. Беру її і наче не читаю, а проживаю ці картинки та образи. Так пише автор, такий якісний переклад українською від «Нашого формату». Книга прекрасна. Вона впивається в розум і тримає, не відпускає, адже дуже близька особисто мені.

Але в мене взагалі дивний підхід до читання. Я знайшла щось в книзі для себе, і просто проживаю, воно в мені сидить. Тому не обов’язково читаю від корки до корки.

Нещодавно здивувала книга Ольги Фреймут, до якої в багатьох неоднозначне ставлення. З перших сторінок – дещо пафосно. Але потім подумала: яке я маю право судити чи давати оцінку книзі та автору, не зазирнувши глибше? І я була приємно здивована, адже книга виявилася дійсно глибокою та щирою, авторка поділилася багатьма досить інтимними думками. Головне: потрібно привести у відповідність свою красу внутрішню та зовнішню. А для цього потрібно бути вибагливим для себе.

У нас загалом багато проблем в суспільстві саме через невибагливість людей до себе. Лише вибагливий, ставить нові планки і стає успішним, а інші просто жаліються. Треба завжди бажати більшого для себе, бо ми у нас одні.

Знаєте, насправді, створюючи свій бізнес, я керувалася власним егоїзмом. Чому? Тому що захотіла створити навколо себе комфортне середовище.

моя книжкова полиця

А дитячі книги Ви читаєте?

Насправді, усі дитячі книги вони прописані лікарем для дорослих. Вони по-дитячому, але штовхають нас на переосмислення простих речей, відчиняють дорослим двері в дитинство, де ми знаходимо багато відповідей на свої питання. Адже відповіді там, у дитинстві.

Візьміть «Мій дідусь був черешнею». Книга показує, як дитина сприймає стосунки дорослих, як саме вона відчуває все, що відбувається між усіма в родині. Книга занурює нас у дитяче світосприйняття. Це відкриття. Але усі, кому радила цю книгу, потім плакали.

Що робить книга, будь-яка? Окрім емоцій і всього такого вона заставляє думати. Не дати тобі щось, не нав’язати думку, а сказати: «Подумай, поміркуй, погодься або ні, спростуй, запереч, або прийми». Тобто вибір за тобою, але подумай. А коли починаєш думати – стаєш відповідальним. Бо за мисленням настає час для рішень. Рішень самостійних, обумовлених тільки тобою. І наслідки, відповідно. Ти починаєш відчувати, що все, що починає відбуватися в результаті твоїх рішень, спричинене тобою. І часто саме дитячі книги спонукають нас до мислення. Важливо, щоб дітки змалечку починали вчитися думати, і книга допомагає в цьому. Але дорослим це також не зайве.

Моя улюблена дитяча книга – Умберто Еко «Три оповідки» за редакцією Андрусяка. Безумна! Вона спонукає до переосмислення багатьох речей у дорослих.

Наразі Ваш бізнес вже прибутковий?

Бізнес рентабельний. Для того інтернет-магазину, який не має наразі ніякого seo-просування і зроблений власноруч, а є тільки Facebook сторінка, у мене відчутний оборот, і це дуже добре. Бо це книга. Вартість видань коливається від 30 до 400 гривень. Середній чек у нас – 350 грн.

До речі, я буду видавати книги. Не свої, до цього не доросла. Але будемо видавати європейську літературу. Хочу наситити ринок саме європейською дитячою книгою, бо вона виховує зовсім інших людей. Нам така книга дуже потрібна.

Що найскладніше для Вас у бізнесі?

Я розумію, що ти можеш мати шикарну ідею, але насправді весь твій бізнес залежить від маленької конопатої дівчинки, яка спілкується з клієнтом. Тому власник бізнесу повинен заразити своєю ідеєю, шукати однодумців. Це непросто, але можливо.

Своїх людей завжди знайдеш. На свій запит завжди знаходимо відповідь. Ці речі працюють, я вірю в ці закономірності.

Не буває такого, що «шукаю – не виходить». Значить, не там шукаєш, недостатньо робиш. Обрав напрям – і рухаєшся. Все одно приходиш до тієї точки, до якої прямуєш.

Для мене важливо, щоб люди це любили, як я. Навіть кур’єр «інфікована» нашими книгами. Я будую сервіс так, як хочу, щоб поводилися зі мною. Нічого надприродного. І моя емоція відчувається клієнтами.

Наприклад, я відслідковую, що є залежність продажів від щирості. Написала пост у Facebook короткий, з кількох слів, але імпульсом – і книга розлітається. Але якщо зроблено вимушено, може і з гарним формулюванням – нуль. Люди відчувають.

моя книжкова полиця

А про що Ви зараз мрієте?

Марю книгарнею-кав’ярнею, тому що книга міцно асоціюється з кавою та затишком, самотністю в цих ароматах. Ти зі своїми думками та емоціями наодинці. Це винятковий час для самої себе! Для мене це дуже важливо й на цьому я зосереджена зараз. Шукаю приміщення. А вже є кавова машина, навчилася готувати ідеальний еспресо. У книги має бути таке місце!

Звичайно, зараз трохи не ті економічні умови, що б відкривати книгарню, й у мене маржа не 100%, аби дозволити собі усе одразу. Проте я хочу, вже все собі спланувала, і зроблю. Я впевнена, що людям потрібно дати цю культурну складову, яка змусить їх замислитися бодай над чимось. Тому ідея варто того.

Єдине, що я можу зробити, щоб українська мова повернулася і вона була скрізь – просто докласти зусиль, щоб ми її полюбили, а особливо діти. І це можна зробити за допомого якісної книги. Ось і все.

Такий мій інструмент впливу на свідомість – любов. Єдине, що працює. А хіба ні? Найвища сила з усіх сил.

Як Вам вдається суміщати і власну справу, і сім’ю? Нас найчастіше питають про секрети  тайм-менеджменту.

Раджу почитати Памелу Друкерман «Французьке виховання», щоб все стало на свої місця. Ідеальних людей не буває. Раніше я собі намалювала картинку, план дня, наприклад, і думаю, що все має бути так. І дуже ображаюся і засмучуюся, коли зовсім все йде не так. А потім подумала: чи це для мене важливо? Ось і вся моя відповідь на тайм-менеджмент.

Проте план справ у мене, звичайно є. Спочатку я чітко ставила цілі, розставляла пріоритети справ, розписувала все. Виявилося, в мене завдань набагато більше, ніж можуть вмістити ці сторінки. До моїх поточних справ додаються діти і форс-мажори, які виникають з ними постійно. Все міняється, а ти вчишся контролювати все або швидко адаптуватися.

Тому я дію ситуативно, але загальну картину та глобальний план тримаю. А записую я найголовніші думки в новий, чистий блокнот. Адже в старий просто не втиснути ті плани.

Завдяки бізнесу я зараз вчуся делегувати поточні справи. Ніхто не зробить краще за тебе, бо ніхто – не ти. Але потрібно вміти пояснювати так, щоб картинку в своїй голові перекласти в голову іншій людині. Це надважлива річ. Я навчилася делегувати, змогла довіряти та пояснювати свої думки людям, і особисто для мене це великий здобуток.

А ще зрозуміла таку штуку, що себе люблю більше, ніж роботу.

У себе самої я одна, і в своїх дітей, і тому я завжди знаходжу час для дітей і для себе. Дозволяю лишатися дома, коли хочу, і буду це робити. Дозволяю собі звичайне мамське життя, адже я така і є?

Чесно, раніше я шаленіла від того, що люди якось все планують і в них виходить. Зараз вже думаю, що я й так все встигаю, але трошки хаотично. Почуваюся комфортно, перестала картати себе, що чогось не зробила, коли планувала, на це не витрачаю часу. Але це мій характер.

Чи були якісь страхи на старті бізнесу?

Страх потратити гроші і не повернути їх. Я хотіла організувати себе в цьому плані, дотримуватися доходів-видатків, планувати. Мені потрібно було це.

А найбільший страх – почати і не довести до кінця. Щоб вистачило витримки. Єдине, що можна зробити, виховувати себе, і робити.

Я впевнена, якщо батьки собою не займаються, себе не виховують, їхні діти виростають з величезним шлейфом комплексів, з якими борються по мірі свого дорослішання. І я це на собі чітко усвідомила. Насправді, я тільки зараз доходжу до того, що починаю розуміти, які в мене вади, які чесноти, як підкреслити їх, як виглядати так, щоб я собі подобалася – моє відображення і в дзеркалі, і на фото. Щоб я себе просто комфортно та гармонійно почувала. Це з’являється лише зараз.

Як у Вас складаються стосунки з мамою?

Дещо важко. Не вистачає взаєморозуміння. Я гнучка до будь-яких змін і навчилася не ставити рамки людям, не ображатися, бо це просто безглуздо. В мене багато друзів-знайомих, ні до кого не ставлю вимог. Я нічого не чекаю, і нічого не вимагаю. Але це все надбання, якому я навчилася. Бо зрозуміла: ніхто тобі по життю нічого не винен. Простіше спілкуватися вільно, відкриватися, не закриватися. І те, що хтось тобі щось зробить погане чи подумає – це ж не моя проблема, а лише тієї людини, яка так чинить.

А що ви вважаєте тепер важливим дати дітям, як їх виховуєте?

Немає правильного й неправильного. Люди повинні робити те, що вони хочуть. Повинні бути егоїстами в нормальному сенсі того слова. Так само й діти.

Звичайно, деякі бажання дітей доводиться стримувати, але пояснювати. Якщо щось забороняєш дитині – поясни це.

Основне для мене у вихованні – це просто сідати на коліна, на рівень дитини, й розмовляти. В «Експерементаріумі» є дуже великий стілець і малий. Це створено для того, щоб дорослі подивилися, як на цей світ дивляться діти. Книжка «Мій дідусь був черешнею» також дуже допомагає зрозуміти це. Тому для мене бути на одному рівні з дитиною дуже важливо.

Кожна людина – це космос. І так само твої діти. Їхні справи не менш важливі, ніж твої. Це правда.

І дітям нічого більше не потрібно, ніж твоя любов. Навіть, якщо ти зайнята. Так, я буваю несправедливою і сильно себе картаю. Можу інколи і накричати. Інколи я не можу приділити стільки часу, скільки їм хотілося б. Але я їх просто люблю. І намагаюся бути звичайною собою, та розмовляти з ними.

Дітям нічого не потрібно, тільки щоб їх любили.

моя книжкова полиця

А ще намагаюсь саме з дітьми постійно їздити разом. Яринку взагалі тягала за собою, бо думала, що ж сидіти квочкою. Причому Яринка сильно закачувалася і кожна наша подорож закінчувалася розумієте чим, а якщо місто-затори… Але тим не менше, я знаю, що батьки задають ритм дитині. І якщо я чогось дуже хочу, воно має бути.

Ніхто краще за мене не знає, варто робити щось для дитини чи ні. На 8 місяці вагітності полетіла на море. Я так хотіла, що навіть живіт втягувала при реєстрації на рейс. А коли поверталися, то я вже розслабилася, багатство все своє не ховала, а на мене дивляться і питають: «А у вас довідка є?» «А Ви хочете, щоб я тут народжувала?» – спитала, і мене пропускали. Все обумовлюється нашими бажаннями.

Якщо дуже чогось хочу, то буду це робити, навіть якщо діти будуть на голові. Але якщо вони пішли мені на зустріч, то, звичайно, я також їм відповідаю і намагаюся для них зробити те, що вони хочуть. Це не стосується покупок. Увага важливіша за іграшки. Спитайте у будь-якої дитини, що їй важливіше – батьки чи іграшки…

Для чого ми народжуємо дітей? Щоб їх любити! Але буває, ми починаємо дратуватися, коли щось не виходить в нас, не встигаємо, нас дорослих буває «несе». Але ти просто повернися назад, згадай, що до чого, скажи собі стоп і все. Дуже допомагає в таких випадках стати дитиною.

Знаєте, коли даруєш маленькій дитині книгу – ти даруєш цій дитині час із мамою й татом. Ти даєш ці півгодини виключної уваги.

Дітям це потрібно набагато більше, ніж просто погратися крутою іграшкою. Бачу на своїх і інших дітях! Бачу, як вони радіють, коли ми з чоловіком обіймаємося та цілуємося – для них це не просто важливо, а надважливо. Дітям потрібна просто любов.

Чи змінилися якось стосунки з чоловіком після народження дітей? Адже є статистика, що більшість шлюбів розпадаються в перший рік, він найскладніший…

Скажу чому таке відбувається. Люди починають ставити вимоги один одному, чогось чекати та вимагати. Я буваю страшенно нестерпною, а мій чоловік каже: «Ти скажена, але з тобою цікаво». У нас бувають сварки, ми ще й працюємо разом, ми завжди разом. Але дітей ми дуже хотіли осмислено, тому вони з’явилися з нашої волі. І діти не бувають причиною сварок.

Знаю, що жінки часто так говорять: «Ах, я народила, а він…» і пішло-поїхало. А не думають, що для чоловіка народження дитини – це ще важливіший крок і ще сильніший стрес. Бо жінка від природи до цього готова, а чоловіки бувають не готові, їм складно зважитися, свідомо прийняти відповідальність за сім’ю. Жінки так ніжно їх підштовхують, а потім виставляють вимоги… і починаються дорікання. Дуже важливо, щоб чоловік саме у відповідальності був готовий до дитини сам.

Стосунки – це робота. А проблеми в сім’ї виникають ще тому, що кожен свої власні проблеми не вирішив, а за рахунок іншого намагається або самоствердитися, або якось компенсувати та відволіктися від власних проблем. Люди мають свої невирішені комплекси, нереалізовані бажання, не знають, чого хочуть від життя, невпевнені в собі, а коли ще з’являється дитина, яка є стримуючим фактором, починаються сварки. Дитина ніколи не є і не може бути причиною такого.

Але якщо є любов між чоловіком та дружиною, вона нікуди не дівається, люди про неї пам’ятають і складнощів менше. Не буває ідеальних ситуацій, бувають сварки та непорозуміння, вихід емоцій. Але якщо є любов – все буде добре. Набагато гірше стримуватися, приховувати емоції. Ось тоді надуваються-ображаються, а потім проблеми ростуть.

моя книжкова полиця

Що Ви порадите мамам, які мають власну ідею та готовність реалізувати, але чогось не вистачає для страту, рішучості, наприклад, або бажання зараз побути з дитиною, поки потрібна?

Не буде «потім». Жодна людина у світі не знає, що насправді буде завтра, або бодай за годину. Тому якщо хочеш – просто робиш. Немає відмовок. А якщо досі цього не зробила, значить, недостатньо хотіла. Все.

Дитина не заважає. Звичайно, складнощі є і будуть, але шукаєш вихід. Не навпростець йдеш, але йдеш до мети, якщо вона дійсно тобі потрібна і відчуваєш, що цього хочеш. Всі кажуть, що чогось хочуть. Але справжнє бажання обумовлює дію. Відкладати немає сенсу.

Якщо ви вже заразилися ідею, то віднайдете усе потрібне для її реалізації. Люди ж не дурні. Якщо потрапляють у воду, починають барахтатися і тримаються на воді, або ж пливуть. Зайди у воду, намочи ноги і буде все тобі зрозуміло, як виходити з ситуації.

Своя справа – це завжди крок у невідоме. Ніхто тобі не розкаже та не пропише, як воно буде насправді. Абсолютно непередбачуване все, але ти вчишся контролювати. Я знаю, якщо щось не вдається, значить щось не те роблю.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.